2-е Послание к коринфянамГлава 7 |
|
1 |
|
2 |
|
3 Не в осуждение говорю: ибо я сказал прежде, что вы — в сердцах наших, чтобы вместе умереть и вместе жить. |
|
4 Велико мое дерзновение перед вами, велика моя похвала о вас: я исполнен утешением, преизобилую радостью при всей нашей скорби. |
|
5 |
|
6 Но Бог, утешающий смиренных, утешил нас прибытием Тита, |
|
7 и не только прибытием его, но и утешением, которым он утешился о вас, рассказывая нам о вашем горячем желании, о вашем плаче, о вашем рвении обо мне, так что я еще более обрадовался. |
|
8 Потому, если я и огорчил вас посланием, я не раскаиваюсь: если и раскаивался, вижу, что послание то, хотя на короткое время, но вас огорчило, — |
|
9 теперь я радуюсь не тому, что вы были огорчены, но тому, что огорчены были к покаянию: ибо вы огорчены были по Боге, чтобы ни в чем не потерпеть ущерба от нас. |
|
10 Ибо печаль по Боге производит покаяние ко спасению, о чём не сожалеют, а печаль мирская производит смерть. |
|
11 Ибо вот то самое, что огорчение было по Боге, смотрите, какое произвело в вас усердие! а какое оправдание! а какое негодование! а какой страх! а какое горячее желание! а какую ревность! а какое наказание! Во всём показали вы себя чистыми в этом деле. |
|
12 Итак, если я и написал вам, то не ради оскорбителя и не ради оскорбленного, но для того, чтобы пред Богом стало вам явно усердие ваше о нас. |
|
13 Поэтому мы утешены. |
|
14 Ибо, если я о чём похвалился ему о вас, — я не был посрамлён, но, как мы вам сказали только истину, так и похвала наша перед Титом оказалась истиною. |
|
15 И сердце его еще более обращается к вам, когда он вспоминает о послушании вас всех, как со страхом и трепетом вы приняли его. |
|
16 Радуюсь, что во всём могу положиться на вас. |
2-е до коринтянРозділ 7 |
|
1 |
|
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! |
|
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. |
|
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. |
|
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. |
|
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, |
|
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. |
|
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. |
|
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. |
|
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. |
|
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. |
|
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. |
|
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. |
|
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! |
|
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. |
|
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас! |
2-е Послание к коринфянамГлава 7 |
2-е до коринтянРозділ 7 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! |
|
3 Не в осуждение говорю: ибо я сказал прежде, что вы — в сердцах наших, чтобы вместе умереть и вместе жить. |
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. |
|
4 Велико мое дерзновение перед вами, велика моя похвала о вас: я исполнен утешением, преизобилую радостью при всей нашей скорби. |
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. |
|
5 |
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. |
|
6 Но Бог, утешающий смиренных, утешил нас прибытием Тита, |
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, |
|
7 и не только прибытием его, но и утешением, которым он утешился о вас, рассказывая нам о вашем горячем желании, о вашем плаче, о вашем рвении обо мне, так что я еще более обрадовался. |
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. |
|
8 Потому, если я и огорчил вас посланием, я не раскаиваюсь: если и раскаивался, вижу, что послание то, хотя на короткое время, но вас огорчило, — |
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. |
|
9 теперь я радуюсь не тому, что вы были огорчены, но тому, что огорчены были к покаянию: ибо вы огорчены были по Боге, чтобы ни в чем не потерпеть ущерба от нас. |
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. |
|
10 Ибо печаль по Боге производит покаяние ко спасению, о чём не сожалеют, а печаль мирская производит смерть. |
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. |
|
11 Ибо вот то самое, что огорчение было по Боге, смотрите, какое произвело в вас усердие! а какое оправдание! а какое негодование! а какой страх! а какое горячее желание! а какую ревность! а какое наказание! Во всём показали вы себя чистыми в этом деле. |
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. |
|
12 Итак, если я и написал вам, то не ради оскорбителя и не ради оскорбленного, но для того, чтобы пред Богом стало вам явно усердие ваше о нас. |
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. |
|
13 Поэтому мы утешены. |
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. |
|
14 Ибо, если я о чём похвалился ему о вас, — я не был посрамлён, но, как мы вам сказали только истину, так и похвала наша перед Титом оказалась истиною. |
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! |
|
15 И сердце его еще более обращается к вам, когда он вспоминает о послушании вас всех, как со страхом и трепетом вы приняли его. |
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. |
|
16 Радуюсь, что во всём могу положиться на вас. |
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас! |